Омела біла (Viscum album L.; лат. viscum — пташиний клей, album — білий) — рослина родини омелових — Lorantaceae (Viscaceae). Рос. назва: Омела белая. У світовій флорі відомо 100 видів роду. Росте у тропічній Африці, на Півночі Австралії, в Японії, Європі та Азії. Ареал поширення залежить від поширення листяних та змішаних лісів. В Україні О.б. росте у лісостепових районах, зрідка — у Поліссі та Криму. Омела біла — дводомний, вічнозелений напівпаразит, поширений на листяних породах дерев і кущів. Дерева-хазяї мають певний вплив на морфологічні особливості О.б. Відомо понад 30 дерев та кущів, на яких паразитує Омела (тополя, верба, глід, клен тощо). Фотосинтезує рослина самостійно, а воду та мінеральні сполуки одержує від дерев-хазяїв через коренеподібні вирости — гаусторії. Гілки голі, циліндричні, знизу здерев’янілі, вилкоподібно-галузисті з потовщеннями у вузлах. Листя супротивне, шкірясте, еліптичної форми, жовто-зелене, розташоване на кінцях гілочок. Квітки одностатеві, зібрані по 3–5 на кінцях пагонів. Тичинкові квітки діаметром 3–4 мм, сидячі, оцвітина з короткою трубкою та яйцеподібними долями відгину. Маточкові квітки до 2 мм у діаметрі, бочкоподібні, сидячі, мають зубчасту чашу біля основи оцвітини. Оцвітина — 4–6-членна. Тичинок 4–6, маточка одна. Плід ягодоподібний, соковитий, із клейким оплоднем, білий або жовтуватий, з однією чи двома овально-серцеподібними сірувато-білими насінинами. За формою насіння розрізняють Viscum album var. platyspermuxi Keller з плоскими та Viscum album var. anstriarum Wiesb/Bech з опуклими гранями. Сировиною є свіжі чи висушені молоді гілочки (пагони) або листя — Cormi Visci. З О.б. їх збирають після опадання листя з дерев-хазяїв з листопада до березня. Зламують або зрізують гілочки, сушать при температурі 15–20 °С при потужній вентиляції. Вихід сухої сировини становить до 39–40%. Згідно з ФС 42-793-72 сировина складається зі шкірястого жовто-зеленого листя 2–6 см завд. і тонких вилкоподібно-гіллястих гілочок до 20 см завд. без плодів, без запаху, гіркого смаку.
Основними БАР омели білої є вуглеводи: водорозчинні полісахариди — 4,4%, спирторозчинні полісахариди — 2,2%, які складаються з похідних галактуронів та арабіногалактанів; моносахариди; галактозоспецифічні лектини; поліпептиди: віскотоксин, віскол. До складу сировини входять азотвмісні сполуки: холін, ацетилхолін; органічні кислоти: молочна, оцтова, пропіонова; вітаміни: аскорбінова кислота, каротиноїди, токоферол; тритерпенові сполуки: бетулінова, олеонолова, урсолова кислоти; стероїди (фітостерини); фенолкарбонові кислоти: хлорогенова, кавова, ферулова; флавоноїди: похідні кверцетину, рамнетин, ізорамнетин; жирні кислоти: лауринова, міристинова, пальмітинова, стеаринова, олеїнова, лінолева, ліноленова. Виявлено 22 мікроелементи: Cu, Mn, Ni, Mo, Zn, Ti, Ga, Ag, Cr тощо.
Віскотоксин
Сировина О.б. офіцинальна у Франції, Німеччині, Іспанії, Нідерландах, Парагваї, Венесуелі. Препарати О.б. мають гіпотензивну, седативну, діуретичну і гіпоазотемічну активність, застосовуються при захворюваннях серцево-судинної, травної, сечовивідної, репродуктивної, ендокринної систем. Ефективна у терапії пацієнтів із раком підшлункової залози. Листя О.б. виявляє кардіотонічну дію; екстракт листя затримує ріст метастазів; ліпофільна фракція виявляє антиоксидантну, гіполіпідемічну дії, гідрофільний комплекс пагонів — радіопротекторну.
Найбільші відмінності у зовнішньому вигляді мають Viscum abietis (Wigb) Tritsch — О. ялицева, Viscum austriacum Wiesb — О. австрійська, які паразитують на хвойних деревах, та Lorantus europeus L. — О. європейська, яка паразитує на дубах. Заготівля цих рослин не допускається.
Ботанико-фармакогностический словарь / К.Ф. Блинова, Н.А. Борисова, Г.Б. Гортинский и др. — М., 1990; Дикорастущие полезные растения России / Отв. ред. А.Л. Буданцев, Е.Е. Лесиовская. — СПб., 2001; Краснікова Т.О. Фармакогностичне вивчення омели білої і розробка на її основі фармакологічних засобів. — Х., 1999; Справочник по заготовкам лекарственных растений / Д.С. Ивашин, З.Ф. Катина, И.З. Рыбачук и др. — К., 1989; Флора СССР / Под ред. В.Л. Комарова. — М.–Л., 1949. — Т. 5.